Клінічні прояви простатозу подібні з первинно – хронічним інфекційним простатитом, проте провокуючі дії у хворих на простатоз не викликають появи запальних домішок в експриматах.
По етіології та патогенезу розрізняють такі форми простатозу:
гормонально - обумовлена
імунологічного походження
вегетосудинна
наслідки інфекційного простатиту
Кожна з них має свої характерні клінічні особливості. Гормонально зумовленийпростатоз частіше проявляється порушенням генеративної та копулятивної функцій. Імунологічна форма простатозу – порушенням генеративної функції та морфологічно – функціонального стану передміхурової залози. Вегетосудинна форма — порушення больової чутливості та копулятивної функції. Простатоз запального характера – порушення функції сечовипускання. Ускладнення простатиту зустрічаються за всіх його формах. Проте простатоз починається з появи названих клінічних симптомів, а при інфекційному простатиті та рідкісних його формах вони зазвичай з'являються у заключній стадії.
Лікування кожного різновиду має свої особливості. Гормональна недостатність при простатиті проявляється у двох варіантах:
на ґрунті первинної андрогенної недостатності (гіпогонадизм, крипторхізм, синдром Клайнфельтера)
внаслідок андрогенної недостатності метаболічного характеру.
У першому випадку лікування починають із гормональної кореляції. При гормональній недостатності метаболічного характеру проводять лікувальні заходи, спрямовані на відновлення метаболізму статевих гормонів, тобто нормалізацію функції органів, що беруть участь у метаболізмі статевих гормонів (печінки, передміхурової залози, нирок).
При простатозі імунологічного генезу застосовують специфічно діючі лікарські засоби. За наявності аутоімунізації з підвищенням рівня проти- простатичних імунних тіл застосовують десенсибілізуючі та імунодепресивні препарати. З метою десенсибілізації використовують плазмол, димедрол, хлорид кальцію. Для придушення місцевих аутоімунних реакцій застосовують кортикостероїди (преднізон, преднізолон, гідрокортизон, кортизон, дексаметазон).
Найбільш сильним і менш токсичним є дексаметазон, який перевищує активність преднізону в 7 разів, а кортизону - в 35 разів. У великих дозах та при підвищеній чутливості можуть бути побічні явища – ожиріння, порушення артеріального тиску, остеопороз, гастродуоденальна кровотеча, геморагічний панкреатит, підвищення вмісту цукру в крові та порушення психіки. При появі ознак побічної дії препарат скасовують та проводять відповідні лікувальні заходи (призначають препарати калію, білкові препарати, обмежують введення хлоридів).
У фізично міцних осіб з масою тіла 80 кг і більше за наявності різко вираженої аутоімунізації курсову дозу дексаметазону збільшують в 1,5 - 2 рази. Ослабленим хворим з не яскраво вираженою аутоімунізацією разову курсову дозу знижують на 1/3.
Азатіопринпригнічує кровотворення, причому особливо різко змінюється картина білої крові. Тому одночасно призначають стимулятори білої крові (натрію нуклеїнат, лейкоген, пентоксил, метилурацил, переливання крові). Азатіоприн можна поєднувати з дексаметазоном, преднізолоном. У таких випадках дозу його зменшують у 1,5 – 2 рази, щоб запобігти негативній його дії на лейкопоез.
Якщо простатоз супроводжується зниженням загальної імунної реактивності за відсутності аутоімунізації, імунодепресанти не показані. У таких випадках необхідно використовувати імуностимулюючі засоби: полібіолін, солкосерил, пірогенал, продігіозан за описаними вище схемами. При простатозі вегетосудинної етіології з явищами гіперпарасимпатозу застосовують холінолітичні та спазмолітичні препарати за традиційними схемами (атропіну сульфат, платифіліну гідротартрат, папаверину гідрохлорид, ношпа). Якщо простатоз супроводжується гіперсимпатозом, то показані холіноміметичні засоби (прозерин, галантаміну гідробромід, ерготал, ергометрина малеат).
При простатозі, що розвинувся на грунті хронічних запальних уповільнених процесів, що супроводжуються різко вираженими дизурическими явищами, на початкових стадіях порушення пасажу сечі проводять протизапальну (пальцевий масаж передміхурової залози, антибактеріальні препарати), що розсмоктує (токоферола ацетабіно, унд стику електролікування (синусоїдальні та модульовані струми Бернара). Курс лікування становить від 3 тижнів до 1 місяця. При оборотності патологічного процесу різко покращується функція сечовиділення, вирівнюється УФІ, відновлюється чи покращується копулятивна функція. Якщо функція сечовиділення не відновлюється, наростає залишкова сеча, то хворих оперативно піддають лікуванню.
.jpg)
